Ґорґани Рейс 2013. Звіт від “Злюків Бобрів”
автор: Богдан Гула
команда: “Злюки бобри”
Частина перша. Передстартові комбінації
Останнім часом у багатьох наших походах все частіше трапляються різні трафунки. Вони можуть бути пов’язані з добиранням, учасниками, проходженням маршрутів і таке подібне. Ґорґани Рейс не стали винятком і продовжили цю хорошу традицію.
За місяць до старту Павло вирішив перейти в категорію «Вело». Оскільки наша команда складалася з двох учасників, а мій велосипед недавно вкрали, це поставило під сумнів мою участь в змаганнях. «Але ніц страшного», – подумав я та й вирішив спробувати щастя в он-лайн пошуку напарника.
На сайті змагань у відповідній гілці побачив повідомлення. Далі – е-мейл, розмова вживу і дві невеликі тренувальні зустрічі. Так визначився учасник «Злюків Бобрів», який мав бігти зі мною замість Павла – Юра.
Вечір передстартової п’ятниці. Вже їдучи автобусом у базовий табір змагань я отримав дзвінок від Павла. Новина була неочікуваною: «Альо! Привіт! В хлопаки, з яким я мав їхати, поламався ровер. Я їду на старт і якщо не знайду собі команду на місці, може побіг би з вами?».
Павло їхав електричкою до Славська, а далі – ровером на стартову галявину (а це – з добрих 50 км). На місце він потрапив десь о третій ночі, коли ми вже дрихнули.
В шостій ранку – підйом. Павлові пошуки напарника успіхом не увінчались, отож разом ми зареєструвались на категорію «Трек». Далі – сніданок, збори, планування маршруту, передстартова метушня, зустрічі із знайомими з попередніх гонок і не тільки, офіційне відкриття змагань, старт категорії «Вело» і, нарешті, – наш старт (11:05).
Частина друга. Знову те саме
Маршрут гонки – завжди радіальний, але логіка руху визначається часом роботи технічних етапів, який цьогоріч був всюди однаковим. Через це відкрилась можливість вибрати напрямок маршруту і брати КП, або в звичайному, або в зворотному порядку. Ми вибрали звичайний.
Стартували легким бігом. До першого нашого КП (№24) добирались зручним відрогом, на який звернули з основної дороги. Разом з декількома іншими командами вибрались на хребет і, переваливши через нього, спустились ярком до КП на поваленому дереві (11:50). Далі думали про два варіанти – або спускатись струмком до потоку Красний і рухатись по ньому до 2 КП, або ж пропустити це КП для економії часу. Вирішили все таки пропустити і йти відразу на 3 КП на горі Кам’янка. Тому ми піднялись назад на хребет і хорошою дорогою пошурували догори.
На самому хребті Кам’янки подекуди нас збивали з пантелику кам’яні розсипи під ногами, що, маскуючись під стежку, могли відвести кудись в сторону. Ми втикались в чергову стіну жерепу, але за кілька хвилин віднаходили стежку і рухались, в принципі, нормально. Нарешті вийшли до кам’яного стовпа на вершині (13:40), а здерту кимось мітку КП знайшли поруч на землі.
З хребта спустились донизу попри потік Білий, перейшли дерев’яний місток і вийшли на автомобільну дорогу. Рухались швидким кроком. На шлагбаумі НПП «Синевир» нас зустрів добре врезаний дядько, який спершу хотів по 10 грн. за «в’їзд» на територію парку, але зачувши, що ми на змаганнях, пробелькотав, щоб ми проходили так. Незабаром ми були вже на 23 КП поруч із Музеєм сплаву лісу (15:20). Тут пройшли 2 техетапи: спуск з мосту на вісімці по замкнутому шнурку і підйом догори за допомогою жумару та переправа через річку по горизонтальних перилах. Тут же зустріли велокоманду і дві трекові команди, які встигли взяти друге КП. Інших команд попереду не було.
Далі нас чекало 4 КП на оз. Озірце, що розташоване при підйомі на Пішконю. Від 23 КП ми рухались по стежці, а одна з трекових команд – напряму через ліс. Зустрілись з ними на КП (16:50). Оглядовий поміст на озері десь на днях замінили на новий, тому мітка КП не збереглась. Сфоткались так. Від Озірця, щоб не вертатись назад на стежку, пішли лісом і вийшли хребет Пішконі.
Хлопці трохи потомились і на хребті я постійно виривався вперед, тож мав часу трохи пофоткати.
На гору Неґровець (5КП) потрапили о 18:50, так і не наздогнавши ці три команди, які бути перед нами.
Перед підйомом на 6 КП (г. Ясновець), нас догнали хлопці з «Пінгвіна-Вови». Вони ламанулись на вершину напряму через вражаючу стіну жерепу, ми ж, трохи траверснувши гору, вийшли на відріг, з якого пішли догори (тут підйом крутіший, але з меншою кількістю жерепу). Під самим верхом, на межі жерепу і луків зустріли наших швидких сусідів, які вже вертались з КП.
Акурат в цей час почався дощ з громами, і шукати тоте КП посеред мокрого жерепу було ой-як неприємно. Нічого, із завданням впорались (21:15) і відрогом почали спуск на перевал Присліп.
До цього часу все йшло добре, хоча наш темп руху був особисто для мене замалим. Відразу після 6 КП від одного з учасників поступив тривожний «дзелень» – в Юри почали здавати ноги. Вирішили зупинитись, щоб дати йому час на відпочинок. Перепочивши з добрих півгодини і пропустивши вперед добрячу кількість команд, ми продовжили рух. Проте ситуація не стала кращою, отож ішли повільно і, час-від-часу, зупинялись. Стемніло.
З перевалу Прислоп звернули на стежку в напрямку Додини. І тут, нарешті, я впізнав рідні Ґорґани Рейс! Стежка десь пропала, а натомість – з’явились красиві завали (давно по таких не бродив), або ж молоднячок (ходив по такому недавно, але то ніяк не полегшувало ситуацію). Попихтіли ми тут добряче. Чистий ліс без стежки, але й без завалів, сприйнявся нами, як якась нереально крута штука. Зробили гачок до 7 КП на Додині (00:25), і почалапали далі хребтом на гору Явірник.
Перед Явірником зустріли «Горганських привидів», які рухались у протилежному напрямку. Черговий брейк. Знову пропустили вперід декілька команд. Десь за годинку на цьому ж місці з’явилось багацько ліхтариків, які намагались догнати «Привидів». Ліхтарики запитали нас: «Чепіль і Пажух сильно вирвались вперед?», на що ми відповіли: «Та десь на добру годину». Інформація їх явно не втішила: «Та як так можна, – кажуть, – скільки вже йдемо, ніяк не можемо ту годину вкоротати!».
При спуску з 7 КП нас чекав другий раунд кльового лісу. Повільно сунули вперед і аж коли почало добряче сіріти, вийшли до річки і на дорогу. Юра тепер відмовився далі рухатись по маршруту через понатирані ноги, отож ми рушили в напрямку 23 КП. Прийшли сюди десь о 08:30, де нам внесли в протоколи відмітку про схід учасника. Звідсіля Юра самостійно добирався до місця старту попутками. А ми з Павлом, зв’язавшись по телефону з Андрієм Бандрівським, потішились новині, що брати наступні КП можемо вдвох, вони нам будуть зараховані як «+», але команда в рейтингу буде десь в самому кінці.
Подумали і вирішили просто вчасно попасти на фініш. На березі Тереблі ми півтори годинки кимарнули і далі дорогою через Стригальню пішли до фінішу. Потрапили акурат в 16:45.
Позитив у вчасному приході точно був – за невеликий кусочок часу ми встигли скуштували борщу і баношу від місцевих жителів, помитись і перебратись і ще й подивитись на церемонію нагородження, яка видалась якоюсь такою «своєю», домашньою і затишною. Без надмірного офіціозу, з жартами і хорошим настроєм.
Частина третя. Технічна
Ось так виглядають наш маршрут і профіль висоти. Трикутники – то є КП, добре видно скільки ми їх ще не взяли.
Трохи статистики (за GoogleEarth’ом):
пройдена відстань – 72 км.
набір висоти – 3790 м.
середня швидкість – 2,5 км/год.
Трек маршруту можна завантажити тут: Трек ГР-2013 (Злюки Бобри)
Що було в мене в рюкзаку, можна глянути тут: Рюкзак ГР-2013
Частина четверта. Підсумки
Як не прикро про це казати, цьогорічна гонка знову не стала для нас винятком. Позаминулого року ми паскудно пройшли маршрут, бо в мене не встигла вилікуватись травма коліна; торік – бо Павло серйозно понатирав ноги. Цього року – схід учасника.
Для себе виніс дуже просту і всім нібито й так зрозумілу істину: готуватись до гонки потрібно, але оскільки Горгани Рейс – командна гонка, підготовка повинна бути командною. Участь в команді людей, які не готувались разом, можлива при умові дуже доброї обізнаності з можливостями одне одного. І ще одне. Ідеально, коли сили учасників приблизно рівні.
Як і очікувалось, команда теліпалась десь в самому кінці списку. Та це, насправді, не так важливо. Мінуси є для того, щоб їх виправляти. А от плюси якраз і створюють ту атмосферу, яка з року в рік притягує людей на Ґорґани Рейс: добра організація, спілкування, купа знайомих людей, передстартова метушня, Карпати в екстра-швидкому режимі, долання труднощів, довгоочікуваний фініш. І це далеко не всі ті речі, завдяки яким варто їхати на змагання.
Ловлю себе на думці, що завжди після гонки думаю про свою участь наступного року, як про довершений факт. І це дуже гарно, тому що організатори і учасники творять дуже класний захід із хорошою обстановкою, який хочеться відвідувати знову і знову.
Отож, дякую всім за ще один класний рік!
До зустрічі на Ґорґанах Рейс-2014!
