13. До перемоги ;))))

Команда: “ПроДам ТреМБітУ”
Автор: Матвейчук Орест

Доброї пори доби! З Вами в прямому ефірі команда ПроДам ТреМБітУ та її речник Матвейчук Орест прямо з фантастичних Горган ;) Сьогодні Ви почуєте пригодницьку історію шалених гірських перегонів.

Починаємо просто зараз….

Одного теплого весняного вечора у буйнесенькій голові звичайного українського Парубка народилася Ідея. Стосувалася вона не чогось до болі звичного та буденного, а улюблених Карпат…

Закрутило, закортіло потрапити на Перегони Року 2014….випробувати себе на міцність, отримати ковток свіжого повітря, розчинитися у цьому вибуху адреналіну та досхочу напитися шаленими враженнями. Саме таку квінтесенцію обіцяли усі знайомі та друзі, що побували раніше на МегаПерегонах. …додаючи: “Задоволення не для всіх”!

Думка матеріалізувалася в швидкий збір команди(а запрошені були туди друзяка-марафонець Саша та завжди спраглий до гір брат Любомир, обоє файні легіні). Далі кількаденні сумніви з приводу категорії маршруту та врешті-решт реєстрація(шкапетоси всі вже розмели як безкоштовний шашлик на Хрещатику). УРА!!!Перша перемога ) На підготовку спорядження, морального духу та фізичних кондицій у нас залишалося цілих півтора місяця! Та то ж ціла вічність — вирішили ми і почали бігати, обливаючись потом та часом відбиваючись від навіжених собак по міських парках. Все було просто чудово! Та не обійшлося і без типового українського – “поки грім не вдарить — то мужик не перехрестиця” – тільки в останній день перед виїздом знайшли таки який-не-який автомобільний GPS(навіть не завантаживши туди карти) та компас.

І ось ми в потязі…насолоджуємося заколисуючим темпом залізного удава, топчемо бутерброди, бесідуємо про майбутню гонку та, згодом, з несамовитою напругою “рубаємося” в UNO…

Ранок…чудовий дощовито-пасмурний франківський ранок та розіпхана до стелі маршрутка на Долину. Що може бути краще для початку пригод?! Наша дружна компанія, до якої додалося двоє красивих кобіт — Натка і Наталка, у якості групи підтримки, мирно “куняла” до кінцевої зупинки. Долина…тільки ступила нога Парубка на землю долинську – до вух його донісся голоснючий крик тітки з вокзалу, яка помітивши, що ми трохи обвішані наплічниками, що є мочі гукнула: “Ви на змагання, молодь”? – “Авжеж” – відповіли гуртом ми. – “То Вам у касу, швиденько, маршрутка на Новий Мізунь відправляється через 10 хв”. Промо-акція була успішна — і ми таки напівприскоком чкурнули до касового віконця….

Новий Мізунь…симпатичний Карпатський населений пункт з якого ми рушили до стартової поляни. Напрям нам підказала машина організаторів, яка обігнала нас щойно ми вивалилися з тієї консервної банки, що тут іменується рейсовим автобусом(краща ситуація спостерігається при доїзді з Верховини в Шибене, де ти навіть не шпрот, а взагалі така-собі лактобактерія у густючому домашньому йогурті).

Сорок хвилинок підтюпцем — і ось наша дружня компанія уже перед напівдобудованим мостом з якого відкривається захоплюючий подих краєвид на бурхливу гірську річку. Прямо за ним — велика незаймана поляна, густо поросла травою до колін з виблизкуючою на сонці росою. Оскільки ми приїхали одними з перших (у п*ятницю) — місце для табору шукали за принципом “обирай не хочу”)

На відміну від більшості команд пальника не брали — сподівалися на гарну погоду і не прогадали. Справжня карпатська ватра — то велика сила! Смачніше їжі та чаю приготованих на багатті просто не існує ))

Ранок….день перегонів…дружньо, як хробаки з надкушеного яблука, виповзаємо з наметів після дуже навіть холодної ніченьки(спальники-кілограмовки є доволі-таки літніми, а вночі то зимно трапилось) і хутенько біжимо командою по бафи, мапу і нитку маршруту. А дівчата(які лишалися відпочивати і піклуватися про табір) швидесенько розпалюють багаття і починають готувати сніданок.

Тишком-нишком підкрадається час старту…всі КП внесені в GPS, протертий від пилу компас, бутерброди перемазані майонезом з нарізаними поверх сиров*яленою ковбасякою та сиром, сухофрукти з цукерками та системами для пиття вже в наплічниках….Завдання максимум для команди(а ми вперше на Горгани рейсі) — потрапити в десятку.

Фото з організатором, у якого файна борода та очі горця )

10,9,8….Старт…команди зриваються і прямо таки галопом мчать до перемоги ) При чому біжать всі хто стояв попереду, навіть якщо вони не збиралися гнатися… – ”Петро, куди ти біжиш, ми ж лишень стартували?” – “Як куди? Всі біжать — то й я біжу!” – долинає до нас діалог сусідньої команди, яку ми обходимо на віражі.

Перший серйозний підйом….народ пихтить і обливається потом…сам вже мокрий як хлющ , що не заважає підганяти хлопців і вперто “летіти” вгору. Дорога…далі просто стежка в лісі, яку витоптали попередні команди…потім невеликі хащі….і ось — перше КП. Від старту минула лишень година.

Фото, повтор стрімкого старту — і ось ми вже на чорнично-грибній стежині в напрямку 12-го КП. У лісі нас наздоганяють ще дві команди. Наввипередки ми премо через такий тихий до цього ліс згідно з показниками компаса. Вверх-прямо, знову вверх — і от, виходимо прямісінько на 12 КП. Минуло 2,5 години від старту.

Сідаємо на 5 хв, бинтую голіностопи і роздаю хлопакам цукерки. Ковток води, яка ще не встигає дійти до шлунку — а ми вже на ногах і потроху збігаємо вниз по стежці. Біля нас команда з 2-х хлопців та дівчини. По дорозі вниз заводимо діалог – то є команда з рідного Луцька! Свої люди! З ними і пов*язуємо долю на наступні 20 годин…Час у шаленому темпі та цікавих розмовах летить непомітно. Ось такою об*єднаною командою виходимо на трасу, де на повороті нас переганяють дві такі геть не маленькі дівчини з такими-собі гарно тренованими “ляшками” розміром однієї як моїх двох )

Перехід річки…оскільки по газовому трубопроводу це доволі ризиковано — ідемо вбрід, попередньо скинувши мешти та закріпивши їх у зубах )) Дівчину на переході спіткає підступне слизьке каміння і вона з хлюпотом по пояс занурюється у карпатську стрімку…5 хв на пошуки стежини та переодягнення — і знову в бій. На цьому на нас нападає справжнісінький блуд і я з радістю констатую той факт, що ми в повній мірі пізнаємо значення слова “БУРЕЛОМ”. “Бурелом” раз, “бурелом” два, “бурелом” два з половиною — саме стільки часу нам знадобилося щоб повернутися на яку-не-яку дорогу до 11 КП. Близько 16-ї ми там!

 

Перегони-перегонами — а обід по графіку! Дістаємо бутери, заїдаємо суперенергетичною сумішшю з сухофруктів та меду(а смакота аж слинки течуть), яку приготував мій брат Любомир.

Не минуло 20 хв — компанія вирушає далі. Стрімкий підйом по хащах закінчується більше ніж 70-градусним підйомом та виходом на “жовтий”маркер, що веде до КП 16. Одна з найлегших ділянок шляху. По дорозі поповнюємо запаси води і беремо КП 16 на прекрасній полонині(про яку згадаю згодом).

Далі активно перетираючи поміж зубами чорну чоколяду через лісок піднімаємося на вершину Горгану(КП 10). Фото, жменя фініків, ще раз фото, кілька жартів, погляд у далину де-заховалося-сонце та рішення прямо з вершини по азимуту падати вниз до озера.

Трішки пообнімавшись з жерепом та ялинками, по красивих хащах спускаємося до засохлого русла річки і по ньому доходимо до озера. (КП 9). Там вже відпочиває кілька груп — сидячи і наминаючи бутери та так, що ехо відлунює по всій долині. Перш ніж зробити фотку наша дружня братія так же дружньо роздягається (усі 5 хлопців та дівчинка) і по черзі пірнає в трохи та замулене озеро з “теплючою” такою водичкою. Скажімо, наминаючі на мить перестають працювати щелепами, здивовано розширюючи очі на наш широкий заплив у льодяній воді. Вона приносить прекрасні дивіденди — свіжість та нові сили втомленому тілу і підносить моральний дух до відмітки “ПРЕЧУДОВО”.

По часу — дев*ята з копійками вечора — по-переду підйом та пошуки траверса на чорний маркер до КП 3 та 4. Під час підйому нагору вже в повній темряві одному з учасників стає погано і ми вимушені зупинитися. Загалом усі раді перепочинку. Дістаємо пальничок, кип*ятимо воду для “смекти” потерпілому самі в той час смакуючи усім що з собою. Дивимося карту, в голому закрадається геніальна ідея — не брати 3, 4 КП у зв*язку з недостатньою кількістю часу(впринципі, і сил). Воістину це було мудре і вирішальне рішення. На той момент у нас 6/10 КП — і ми рушаємо назад на жовтий маркер і до полонини Німецької.

На дворі — тепла карпатська ніч. Виходимо на полонину — і перед очами розгортається дивовижна картина — десятки ліхтариків, велика ватра недалеко від виходу з лісу, навколо якої знайшли притулок кілька груп учасників. Навколо лунають серенади цвіркунів і усе живе турботливо вкрите полотном зоряного неба.

На хвильку завмираємо насолоджуючись надзвичайністю оточуючого. Розум і душа злились, о мить прекрасна, зупинись!

Гучний шепіт , що долинає від багаття, виводить з заціпеніння…і ми продовжуємо перегони. Спускаємося нижче для поповнення запасів води. Невеликий підйом до розгалудження стежок — і от широким кроком прямуємо до 24 КП.

На годиннику вже за північ, тому для підбадьорення духу затягуємо Рідну Українську Пісню! До такого маршу у хвіст колони підтягується ще кілька груп, які заблукали чи яким стало сумно(зі слів учасника, що зійшов від багаття). З такою ж гучною піснею беремо 24 КП, де зустрічаємо майбутніх переможців категорії “СПРИНТ” – ще одну команду з Луцька. Хлопці сиділи та голосно вирішували як їм скоротити шлях до стартової поляни, оскільки перед ними вже побігла команда на фініш.

У темряві без блуду добрели і до останнього “по плану” КП 2 біля річки(практично обминувши його по дорозі!!!). Сфотографувалися усією ВЕЛИКОЮ командою.

Третя ранку(ночі) зустріла нас прохолодою, видіннями і як-не-крути втомою фізичною та прагненням якнайшвидше фінішувати і завалитися в намети на сон ) Це, мабуть, найцікавіша ділянка шляху. Вирішили скоротити і повертатися на стартову поляну по азимуту виходячи на проміжні дороги та врешті ту, яка виводить на фініш. Ооооо…..То було ЩЕ ТЕ повернення. Хащі, Хащі, хащі….ці дрімучі хащі довго будуть згадуватися з неприхованою посмішкою…Болото, болото….Мокрі вже у всіх ноги, які переставлялися з гучним чавканням та іншими смішними звуками, залишаючи по собі маленькі калюжки води. Ожинник по груди….в шмаття розірвана термобілизна…Підйом знову по “Буреломах” та ніким не ходженому до цього лісі. ЦЕ БУЛО КРУТО!!!

На фініш ми прийшли після 9-ї, коли табір ще спав та потроху закінчували повертатися групи з категорії “СПРИНТ”. Фінішували з піснею на всю околицю “Жовто-блакитні наші прапори, ми непереможні, шаблі догори, ГЕЙ” ;))) Подякували організаторам за шалену гонку, а також смачне печиво та гарячий чай на фініші(які були наддоречними). Наша команда зайняла 9-те загальнокомандне місце(8/10 КП) і досягла поставленої цілі!!! ) – та найголовніше сам процес — отримано незліченну кількість позитиву, вражень та досвіду )

В таборі команду “ПроДам ТреМБітУ” дівчата зустріли турботливими очима та смачними ароматами їжі(перед сніданком хлопаки дружньо покупалися голяка в річці, змивши з себе пил доріг та втому перегонів). Далі був сон, нагородження, посиденьки біля багаття, обмін враженнями, вечеря і знову сон. На наступний

день — Франківськ і повернення до столиці.

Висновки:

– необхідно робити “пробіжки” горами на день-два(на відстані 30-40 км) з легким наплічником;

– удосконалити навики орієнтування і все ж придбати GPS;

– зі спорядженням у нас було все ОК(особисто для мене одних з головних елементів спорядження є трекінгові палички), на ноги достатньо кросівок; їжа — вода, бутери, сухофрукти(обійшовся без енергетиків — і не було потреби).

Дякую Любомиру і Саші, які подолали себе та всі перешкоди і стали переможцями )

Дякую Натці та Наталці за турботу у таборі і забезпечення тилів )

Дякую команді “100ХІД” у складі Валєри, Сергія та мужньої дівчини Каті за чудову компанію )

ВЕЛИЧЕЗНЕ ДЯКУЮ ОРГАНІЗАТОРАМ “ГОРГАНИ РЕЙС 2014”. Хлопці і дівчата, те що ви робите — НЕЙМОВІРНО. Низький Вам уклін. З задоволенням приїдемо у 2015 році.