Звіт команди “Вектор”

Самі змагання – це подія, де зустрічаєш давніх друзів, знайомишся з новими людьми і отримуєш море задоволення від спілкування з ними, ну і сама гонка, як би вона не виснажувала приносить певне задоволення.
Пакуємо все необхідне в машину і погнали. Дорога тримала у всій увазі, бо чим ближче до поляни старту, тим ямеги збільшуються та ще й потрібно натрапити на поворот з траси. З другого разу, при допомозі місцевих пивоманів палатки “Оболонь”, заїжджаємо на вірну дорогу. Під’їхали до не добудованого мосту(певно вже ніколи не закінчать, ті дерев’яні сходи і так гармонійно вписалися), залишаємо авто і пішачком на поляну. На дворі вже темно, опинившись на місці і прокричавши “Філлллііін”, знаходимо знайомих і розкладаємося на базі. Трохи погомоніли, перекусили і спати.
А зранку весь табір зашевелився, як ті мурахи в мурашнику. Реєстрація, бандани(нові, йомайо!), карти, ручки, олівці, маркери. Перемальовування КП, ламінування карт, натирання рук, ніг і решти частин тіла, скидання ваги тіла, от які картини можна побачити перед стартом. І головне, кожна з команд вибирає свою тактику: у якій послідовності проходити КП, якими жертвувати, де краще опинитися в ночі, а які ділянки пройти за дня.
Фото на старті, для себе і для суддів, ще кілька хвилин і весь натовп любителів гірських перегонів ринув на підкорення дистанції. Ми вирішили розпочати в реверсному порядку і КП13 чекало нас з нетерпінням. Включаємося у роботу, вилазимо на хребет і вперед до першої точки. Біля КП розминаємося з майбутніми переможцями(щось мені ще на старті підказувало, що ця команда буде в призерах), фотографія і дали на мешти(в даному випадку на кроси). Якимись незнаними стежками вийшли на гравійну дорогу, нічого собі траса, тільки ралійних машинок бракує. По тій магістралі піднімаємося вгору, потім зрубами-перерубами виходимо на маркування і вже по ньому виходимо на Вишівський Ґорган – 12КП. А внизу вже чекає техетап і що ж там придумали організатори? Стінка для скелелазіння, чур я за фотографа і два інших учасника вже переходять через річку, щоб розпочати лазання. Так, чаю сьорбнути у суддів немає, тому по “конях”(а вони б не помішали в той момент)))). Трохи зарано звернули з дороги, тому всякими болотами таки вийшли на полонину з закинутими колибами, а он і команда якась фоткається біля однієї з них, О_о значить нам до тої халупки КП10. Небо починає затягуватися сірими хмарками, вже чути відлуння грому, а значить зараз “фігане по Тбілісі”! Вирішуємо далі слідувати на КП8(15 стовпчик на кордоні). Ох кордон, кордон, одні емоції – болотище, а тут ще й дощ підливає масла у вогонь води у капці, стаєш у то болото і думаєш чи побачиш ще раз кросівок, чи трясовина поглине його. Ага ось і потрібний слуп, а біля нього цікава фіча запхана в землю, незвіданий апарат, чи то для відлякування когось/чогось, чи для прийняття інформації)))). Руками порухали, витягувати не стали, та ну його, ще як по зубах зарядить)))). Шкандибаємо далі, а далі за планом гора Канч. Назва така цікава, аж дотепер крутиться у голові, просто Канч, чотири літери. Йдемо спочатку однією стежкою, розуміємо, що не туди вона звертає, повертаємося трохи назад і якимось дивом опиняємося вже на іншій стежці, так ще й ДЖПС кричить, що вийшли на вірну стежину, а куранти то вже скоро будуть бити дванадцять! По дорозі зустрічаємо двох хлопак(якась команда), просять сірники, яких в нас немає, одного з них так трусить, якби його током хлопнуло. Так, стежку згубили, починається “лобєшнік” і завали, а в голові крутиться Канч. Жереп, ще цього, шановного, нам не вистачало. Є вершина КП9, Америка, голі дівки(два останні пункти нажаль в той час були нездійсненні)))). Невеличка полонинка, а на ній … коні і мушкара(нажаль дівок не було). Близько години ми металися по тій полонині, шукаючи з неї схід, коні дивилися на нас, як та тих бомбетлів, які шовгають то туди, то сюди. Здавалося, ніби зараз якась конячка підійде і скаже: “Любі друзі, Вам он туди”. Нарешті знайшли спуск(коні не підказували, мушки теж) і потрібно було знайти траверс, який виведе нас на жовте маркування. В кращих традиціях нічного орієнтування траверс провтикали, вирішено взяти тайм-аут на годину поринули у сон. Світає, край неба палає, соловейко … щось не то, ага замість соловейка мушки, от вражини, обкусали нас маленько, аби їм добре було все життя! З новим днем знайшли і наш траверс, село, а за ним спуск на 23КП – техетап два в одному. По дорозі на КП зустрічаємо учасників змагань, які ледве переставляють ноги(понатирало), а що ви хотіли, такі реалії змагань, в самих то теж ноги вже горять. Приходимо, жумар вітає нас, я пас, двоє інших надягають системи і на міст. А я тим часом роздивляюсь свої стопи, гнітючі враження, але йти ще можна. В той час, поки мисливці заряджали зброю наша команда пройшла ще й другий техетап – навісну переправу. Перекусили, відпочили, стопи віджили і далі в путь. Вирішуємо йти на Озірне, далі Кам’янка і фініш, часу має вистачити, але не все так сталося, як гадалося. Озеро взяли, кілька фоток на новому понтоні для нащадків і рушаємо донизу на село. На селі, на дзиґарику перша година дня і у нас чотири години, щоб добратися на фініш через Кам’янку. Як вияснилося у недалекому майбутньому, нормальний підйом на Кам’янку ми про…, помутніння в голові на це ми списали наш промах, тому лізли на гірку в “лобєшнік” завалами та ще й вилізли не з тієї сторони, я ще споглядав на годинник час від часу і марив надією, що вчасно дійдемо на фініш. Але побачивши просвіт і дізнавшись де ми, я став економіко-правничим(Суфлер, було колись таке відео).Зустріли ще команду, яка вже спускалась з Кам’янки і разом розпочали спуск на фініш. І тут на автопілоті спустилися ще й не туди, а най го качка копне в задницю за дорогу таку полядвицю))). На фініш ми добралися десь в околі восьмої години вечора недільного дня, нагородження пройшло без нас))), табір потрохи пустішав. Здавши фотки і отримавши речі з камери схову, глянув на результати і зі словами: “Япона мама, дійди ми вчасно на фініш були б в десятці!” Навіть якесь розчарування появилося, але то таке, пусте. Головне участь, нові враження, нові стежки і вершини на більшість з яких певно ніколи і не потраплю))).
П.С. Дякую за Канч, вершина на всі гроші))))