Звіт від команди «Альона Мілашка» “Gorgane Race” – 2013 р.

Автор: Ковтун Павло
Команда: “Альона мілашка”

1.Загальні відомості про учасників.
2.Трек маршруту.
3.Висотний профіль маршруту.
4.Основні дані про маршрут та рух по маршруті.
5.Враження від маршруту.

1.Загальні відомості про учасників.
Ковтун Павло Степанович – студент 4-го курсу географічного факультету ТНПУ ім. В. Гнатюка. З дитинства захоплюється туризмом. На даний момент, підкорив безліч вершин у Європі та в країнах СНД. Сьогодні, він продовжує професійно займатися альпінізмом і готується до присвоєння першого розряду.
Гром’як Олександр Вікторович – вчитель фізичного виховання, тренер з волейболу. В студентські роки завоював 2-й розряд з пішохідного та водного туризму. А зараз, увесь вільний час присвячує улюбленому пляжному волейболу.

2.Трек маршруту.

3.Висотний профіль маршруту.

4. Основні дані про дистанцію та рух по маршруту.

5. Враження від маршруту.


“Gorgane Race”- одні з найцікавіших пригодницьких перегонів в Україні. Потрапили ми на них випадково. Оскільки, за два тижні до того мали зовсім інші плани. Пізніше, плани змінились. Я підбив Сашу на гонку. Розповів йому багато цікавого про попередні гонки і він погодився. Далі розпочалась полеміка, в якому класі виступати: вело чи трек. Завдяки нещодавній покупці мого залізного коня, питання швидко вирішилось. І ми вирішили випробувати його міць, у Карпатських горах, надіславши заявку на вело.
На передодні гонки, зібрали рюкзаки, а потім поїхали на вокзал. Але виявилося, що квитків на прямий поїзд немає. Наша гонка була під загрозою, але так як усі друзі знали що ми їдемо на гонку, то дороги назад не було. Отож, нас чекало наступне: романтична ніч під відкритим небом з привокзальними мешканцями, декілька пересадок на різні маршрути, а також, Сашині суєвірні побоювання.


Зранку 22 червня, ми вдало прибули на стартову поляну, і розпочали готуватися до гонки. В ході підготовки виявилося, що ми можемо взяти приз за найважчий велосипед ( у Сашка він важив близько 17-ти кг.).
Нарешті 22 червня о 10:55 ми розпочали. Стартували класно, їхали в напрямку 14 КП, яке взяли першими та зустрілися з “Ракетами”. Далі поїхали другими. Після довго спуску розпочався виснажливий підйом, по асфальтовій дорозі на Синевирський перевал. Мені було хижо, а Саша летів як яструб, от і приходилось сидіти на колесі. На 15-му КП нас догнали брати з Івано-Франківська, ну нічо не поробиш, війна війною, а обід по розпорядку.

Відрізок до 16 КП їхався важко, далась в знаки сильна спека. В нас почались підозри на тепловий удар. Проте, гроза нас врятувала. І після душу з градом, у нас відкрилося друге дихання. Однак, дорожні перешкоди не припиняли нас дивувати, на спуску, від перевалу Присліп 16 КП нас підстерігала річка, яка протікала наче навмисне протікала по єдиному нашому шляху.
Після спуску, виявилося, що у Саші вилка Омні сама собі зробила lock out, а на задньому колесі стерлись вібрейки, толку від них ніякого, лише жахливий скрегіт. Заднє гальмо зникло.
Перед 17 КП догнали братів, щось вони наблукали. Подивившись на наші вели, обидва дивувалися як ми взагалі ще їздимо. Ще більше їх здивували механічні гальма, а коли ми продемонстрували вібрейки, що давно вийшли з ладу, то їхньому здивуванню не було меж. А також, вилка Саші Омні сама собі зробила lock out.
Між 17 і 18 Кп все пройшло спокійно: болото і річка в брід, а згодом крутий підйом, і ровери в зубах.
Від 18 КП мчали вниз, що було духу, згодом виявилося, що на тому відрізку наша середня швидкість була найкращою.
В 19:40 прибули на стоянку, залишили залізних коней, і помчали на тех етапи. Вони здалися нам дуже простими, хоча декого витягували поліспастом. Черг майже не було, тільки чекали на паралелях 20 хв. Далі побігли на озерце, де було багато учасників, які просто відпочивали, на відміну від них, ми собі не могли дозволити такої розкоші. Сфотографувавшись, помчали на Негровець (КП 5). Коли вийшли на хребет Пішконя, нас дуже вразили нічні пейзажі, підсвічені місяцем, це було, справді, щось неймовірне.

Після Негровця почався справжній кошмар, під назвою «Ясиновець» (КП 6) і «Додина» (КП 7). Жереб і зарослі дуже уповільнювали рух, але ми все таки вижили. Багато учасників хотіли побачити організатора, який поставив ці КП.
О 8:20 прийшли на стоянку і «крутимо педалі» далі, так подумали ми, але ж ні. Після стоянки довелося тягнути вели ще кілометрів зо 3. Тяжко, але успішно, добралися до КП 19. Далі спуск, трохи асфальту і ми на Тех етапі 11. Тут було багато учасників, але вони вели себе пасивно.Сфоткалися і помчали до колиби (КП 20). Якось швидко, 30 хв і ми тут. Пізніше плавний підйом і довгий спуск в село Лопушне. З’їхали жостко, Саша двічі летів, але успішно, цілий. Він аж сіяв від радості, бо це був останній великий спуск, який приходилось долати на пузі із за відсутності задніх гальм. Виїхавши на хорошу дорогу пішло швидше, доїхали до села Присліп (КП 21), знову фото і далі мандри до села Новоселиця (КП 22). До Кп доїхали о 14:09 год. разом із командою з Польщі. Назад поверталися через село Присліп. Оскільки це була вже добре знайома дорога без підйомів. Але це зіграло з нами злий жарт, оскільки польська команда поїхала від КП 22 навпростець. І на фініші привезли нам 18 хвилин, таким чином, ми програли друге місце. Мабуть замало досвіду.

Проте, ми сприйняли це не як поразку, а як поштовх, запал до наступних змагань і майбутніх перемог.

Дякуємо за увагу!!!

4 коментарів до :
Звіт від команди «Альона Мілашка» “Gorgane Race” – 2013 р.

  1. Микола коментує:

    Вітаю із суперовим проходженням! Класний звіт!

  2. Алінка коментує:

    І побільше перемог!!!

  3. Нектаринка коментує:

    Хлопці, ви КРУТІ!!!Удачі вам!

  4. іван коментує:

    5+

Напишіть відгук