9. Ще не зовсім стемніло, а в нас вже почала закінчуватись вода..
Команда: “Мы ЩасЛивчики”
Автор: Коровайченко Дар’я
Наші перегони почались ще по дорозі до стартової галявини, бо кожний добирався своїм ходом і звісно не без пригод. Так, капітан команди прибула за півгодини до старту, – і це була наша перша перемога! Відповідно, остаточно визначившись зі складом команди, пройшли реєстрацію за 15 хвилин до початку. А коли всі поспішали на старт, ми ламінували (обклеювали скотчем) карту і наносили КП… чи спочатку наносили, а потім ламінували. Після команди «старт», коли повз нас проносились наші «конкуренти», ми ще розробляли тактичний план, наперед знаючи, що в нас немає ні компасу, ні GPS ( або ЖПС).
Перші КП (1, 12) знаходили, орієнтуючись по моху на деревах, а ще по близько 50 учасникам, які йшли попереду.
Але після 12 КП ми взяли всю відповідальність на себе.. і заблукали, а точніше пішли в село Мислівка ( навіть не підозрюючи це), при цьому обійшовши невелике коло в пів дня.
До нашого здивування, після такої екскурсії ми ще зустріли інші команди, переходячи вбрід річку (по дорозі на 11 КП)…
Ще не зовсім стемніло, а в нас вже почала закінчуватись вода. І тому, коли згідно з картою (між 11 та 16 КП) вже десь мало бути джерело, ми, недовго думаючи, ринули в хащі з крутого схилу, побачивши хлопця з GPS і питною системою. А після його слів: «100 метрів вперед, 40 метрів впасти, і буде вода» я, підслизнувшись, падаю в багнюку зі словами: «Ну я впала, і де вода?». Подолавши крутий схил, спотикаючись в темряві ( ліхтарі то в нас були… в рюкзаку), усі в болоті ми дісталися довгоочікуваного, але ледь помітного потоку води. Поповнивши запаси, повернулись на стежку і продовжили наш маршрут. І десь метрів через 50 несподівано, як з-під землі, з”явилось добре облаштоване джерело прямо на шляху Після цього ми зробили висновок: не треба завжди довіряти людям з навігатором).
Далі ми зустрілись з іншою командою з Дніпропетровська, і вже разом з ними подолали КП 10 та пішли довгою, довгою дорогою, що петляла і наводила на сон, бо як-не-як друга ночі. І коли, ми, запитавши вже третю зустрічну команду, скільки нам залишилось до наступного КП, почули одну й ту саму відповідь «Близько години», до нас закралися підозри, чи не йдемо ми колу?… Але ні..ми таки попили гарячого чаю біля озера…ну і заразом тех. етап пройшли.
Нічого такого, це просто дівчинка спить поруч з мачете..
Біля «озера» (КП 4) зустріли багато команд, а ті, хто приходив з протилежної сторони, розповідали нам історії про жахливого монстра на ім”я Жереп, який чекає нас за перевалом. Вдало подолавши цю перешкоду, ми взяли 3 КП, і побігли на КП 2.
Пройшовши його, ми зрозуміли, що нам вкрай не вистачає годинку-дві, але так хотілось хоча б фінішувати вчасно. Тому ми вдвох подумали і командним рішенням було прийнято кинути третього учасника… не напризволяще звісно, а на команду друзів (з якими йшли уночі), які вже поверталися до табору. І вже заради спортивного інтересу і на одному ентузіазмі побігли до КП 24 через буреломи і неіснуючі мости. А на місці, без компасу, шукали захід від хибної вершини разом ще з двома командами… Але, згодом, зрозуміли, що вершина має бути на найвищій точці схилу, а не там, де ми шукали (хоча там і було багато смачної вже стиглої чорниці).
Тож, взявши КП… а ще Женю і Сашу ( хлопців з київської команди), ми попрямували вниз до траси. Спустившись, присіли біля таких же тіл, як і ми, з інших команд; і почали будувати плани на майбутнє…Женю чомусь не дуже зацікавила наша приваблива пропозиція пертися вгору невідомо куди до примарного фінішу (до якого, до речі залишалося 2 години) через 1 КП, але в нього не було вибору. І ми пішли вгору по неіснуючих стежках у вірному напрямку… як нам тоді здавалось. Десь через години півтори, коли виявилось, що ми йдемо на захід, а не на північ, довелось зізнатися, що безглуздо шукати те, чого нема. Вкотре згадуючи таку круту штуку, як GPS, точніше про його відсутність, ми прийняли рішення, що повернувшись до дороги, в нас буде більше шансів вижити дійти до табору, але тепер вже Саші не сподобалась ця безглузда ідея.
18.40 Хтось вже їде додому або їсть смачний суп, а ми фінішуємо… а ні – забули.
У підсумку: 9 КП + 2 тех. етапи і майже 32 години чудової прогулянки по Західним Горганам!
Для нас Горгани стали великим уроком, багато чого було упущено, не реалізовано, але здобутий досвід, безперечно стане наукою на майбутнє (на більш вдалі і не менш цікаві гонки)!
